Інтерв'ю. Сергій Різник - Сергій Козяков: Оновлення судової влади: від мети до реалізації

Доброго дня, пане Сергію! Одразу почну з питання, яке останнім часом доволі часто зустрічається на перших шпальтах засобів масової інформації, але вже в контексті 2017-го року, напевно, основна подія у правовій сфері – це початок роботи нового Верховного Суду. Нещодавно ми відзначали 100 днів роботи цього органу судової влади. Якою є Ваша оцінка, в тому числі і Вашого вкладу у роботу найвищого органу судової влади в Україні?
Доброго дня! Я працюю в юридичній практиці, загалом у правовій системі, понад 30 років, викладаю в університеті та працював адвокатом дуже давно і можу сказати, що ніколи не думав, що буду займатись створенням нового Верховного Суду. Так вийшло, що я став членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а потім у відповідності до судової реформи та змін Конституції України в частині, яка стосується правосуддя, змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів», саме наша комісія стала центром розвитку подій і безпосередньо ми створили новий Верховний Суд. Можу сказати, що коли ми починали працювати, навіть не було такої ідеї. Ця ідея з`явилась не зненацька і вона з`явилась після Революції Гідності, за обставин, які, я впевнений, Ви і глядачі пам`ятають. Дуже багато людей і політиків, до речі, хотіли звільнити всіх суддів в один день. Це призвело б до колапсу в судовій системі. Звільнити суддів можливо, а от відновити роботу судової системи повністю складно, потрібно було б 3-5 років. Весь цей час суди б не працювали, відповідно держава б не виконувала однієї з найважливіших конституційних функцій – надання послуги з правосуддя.

Дозвольте тут, перед тим як продовжити цю дуже важливу частину нашої програми, зауважити: багато глядачів, і я впевнений, тих, хто цікавиться правовою тематикою, не до кінця розібрались, чому ми маємо Верховний Суд і водночас маємо ще до кінця не ліквідований, хоча він вже не здійснює правосуддя, Верховний Суд України. Так інколи дехто починає трохи кепкувати, що це без слова «України» і так далі, але, я думаю, що сьогодні ми можемо вже впевнено говорити, що, чесно кажучи, з самого початку запровадження терміну «Верховний Суд» , не до кінця розкривались усі карти: чому, що це таке, будуть ті самі судді, не будуть. Чи можемо ми зараз відверто сказати, що термін «Верховний Суд» був запроваджений в Конституцію України і в подальше законодавство з основною метою – фактично ліквідувати Верховний Суд України, щоб юридично чисто мати можливість формувати повноцінно новий, не побоюсь цього слова, склад Верховного Суду?

Так і є. Юридична ідея якраз і була створити новий Верховний Суд, і щойно він буде створений та запрацює, розпочати ліквідацію Верховного Суду України і Вищих спеціалізованих судів. Можна кепкувати і здійснювати філологічні вправи зі словосполученням «Верховний Суд України», «Верховний Суд» – це абсолютно нормально. Я сам дуже часто здійснюю філологічні вправи, але юридично це інша установа, це абсолютно нова установа, не тільки за назвою, але і за процедурою, яка була застосована до обрання і потім призначення суддів нового Верховного Суду, тому що це навіть різні філософії по процедурах. Можу назвати основні відмінності, по-перше раніше суддею Верховного Суду України міг стати лише суддя, зараз – судді, науковці, юристи і адвокати, у яких є досвід роботи – мінімум 10 років, вік – не менше 30-ти років. Ми зробили відкритий конкурс, раніше відкритих конкурсів взагалі не було, до прикладу, 10-7-5 років тому. Ми навіть процедури не знали, як ставати суддею Верховного Суду України.

Однозначно. Я підтверджую особисто, що щонайменше 10 моїх хороших приятелів та знайомих стали суддями Верховного Суду, в тому числі з наукової сфери, і я точно впевнений, що вони пройшли відбір абсолютно прозоро.

Так, нехай вони розказують про це. Але дуже важливо, ніколи ми не знали, хто є кандидатом на посади суддів у Верховний Суд України, а зараз усі списки кандидатів були оприлюднені, так, до прикладу, о шостій годині особа приносить нам заяву і пакет документів, о дев’ятій годині ранку, вже разом з тими хто приніс їх напередодні, список ми оприлюднювали на нашому сайті. Тести та практичне завдання писали під камери, які транслювались у прямому ефірі на YouTube. Досьє кандидата оприлюднювались на нашому сайті. Все можна було про кандидатів прочитати, раніше нічого не оприлюднювалось, ніяких досьє. Співбесіда з кандидатом транслювалась на YouTube. Ніколи співбесіди не транслювались, ніхто не знав змісту цієї співбесіди. Ми оприлюднили методологію, ми сказали, що будемо обирати зараз нових суддів за трьома критеріями: професіоналізм, етика і доброчесність. Більше того, ми описали, що таке доброчесність і професіоналізм. Давайте попитаємо сусідів, що таке доброчесність, кожен перший скаже щось інше. У інших професіях, навіть юридичних, ми оцінюємо адвоката на доброчесність? – Ні. А прокурора? – Ні. А нотаріуса? – Ні. Суддю? – Так.

Сергію Юрійовичу, оскільки ми вже згадали цей термін «доброчесність», який, я абсолютно з Вами згоден, у різних верствах суспільства, залежно від професійної чи навіть вікової ознаки, розуміється по-своєму Сформулюйте, будь ласка, для наших глядачів Ваше бачення, яке випливає із правових документів, із правових цінностей цього комплексного, але фундаментального, не побоюсь цього слова, поняття «доброчесність», яке очевидно мусить бути невіддільним від кожного судді, не тільки Верховного Суду.

Ви знаєте, є два погляди на це поняття. Перший погляд – світоглядний і філософський. Я не думаю, що я настільки сміливий, щоб саме так сформулювати дане поняття. Переді мною лежить книга, яку мені вчора подарували, Любомира Гузара «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901–1944) провісник екуменізму». Мені здається, що якраз Любомир Гузар міг би сформулювати це поняття. В комісії ми більш прагматично до цього підходимо, на конкретних речах. Ми поєднуємо ті речі, які є в європейському досвіді, там є оцінювання якраз з огляду на це. Ми дивимося на такі документи, як Кодекс суддівської етики, Бангалорські принципи поведінки суддів, дуже серйозні документи, які писали науковці, а коментарі до нього – взагалі 250 сторінок. Відповідно до закону, суддя може отримати від держави квартиру, а якщо він її приватизував, це доброчесно чи ні? Закон дозволяє, а якщо він її приватизував, а потім продав – це доброчесно чи ні? Вже ми починаємо задумуватись, а якщо він подарував її донці, а потім отримав знову квартиру – це доброчесно чи ні? Бачите, в нас уже є продовження і ми вже поглиблюємо наше емоційне ставлення до цього, і воно стає більш негативним. Так само, якщо суддя п`яний, сідає за кермо і їде – це доброчесно чи ні? Це порушення закону, не можна сідати за кермо п`яному водію, а якщо сусід п`яний сідає за кермо, не суддя, тобто таких речей дуже і дуже багато, їх десятки, і ми вперше це робили. Нас критикували і громадськість, і судді інколи теж. Мені здається, що от на таких прикладах і на практиці застосування рішення щодо таких прикладів, які приймала комісія, в цілому ми справилися. Цей досвід ми продовжуємо в інших процедурах, поки що можу сказати, що за критерієм доброчесності чи недоброчесності у нас майже немає справ.

Щойно Ви згадували Митрополита Андрея Шептицького і тут можна пригадати слова Святого Августина: «Я не можу точно дати визначення Бога, але я знаю, що таке безбожжя», тобто тут десь цей метод можна використати. Ви згадали на початку нашої розмови про Революцію Гідності, про те, що саме ця подія героїчна, драматична і трагічна одночасно, стала передумовою і поштовхом до судової реформи. Ми прекрасно розуміємо, що якщо б судова влада виконувала свої функції належно та якісно, встановила запобіжники і дозволила людям через відповідний правовий інструментарій досягати справедливості, то і необхідності в революції не було б. У цьому плані, особливо з врахуванням того, як ми з вами нещодавно розмовляли, що український народ не має досвіду справедливого правосуддя рахунком великою мірою. Чи не кожен наш національний герой, пам`ятники яких стоять на вулицях, портрети яких висять в наших кабінетах, постраждав від несправедливого правосуддя так чи інакше. Чи зараз Ви маєте відчуття, бо я не впевнений, що вже можна робити якісь аналітичні висновки, що рух, яким іде сьогодні Україна в плані очищення та оновлення судової влади, дозволить фактично вперше в історії, я не хочу, щоб це дуже пафосно звучало, але все ж, отримати справедливий суд для кожного українця?

Давайте я запропоную ось таку алегорію, якщо дивитись фільми про кінець XIX століття – початок XX століття про поїзди, спочатку показують колеса і дим такий різкий йде, потім колеса прокручуються, а потім поступово починає їхати цей поїзд. От якраз зараз приблизно така ситуація, колеса прокрутились і ми починаємо їхати. Створення нового Верховного Суду, коли прийшли у Верховний суд не тільки нові судді «не з системи», не люблю цього словосполучення, а й адвокати, і науковці, або судді з перших інстанцій, навіть судді, які прийшли із Вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України, деякі з них брали участь у конкурсі. Деякі з них тепер судді, які стали ними в результаті відкритого конкурсу. Перепрошую за брутальний вираз, вони «проповзли на пузі». Надзвичайно психологічно важка процедура, фізично важка процедура і 9 місяців це тривало, навіть чекати, коли ти вже пройшов якусь частину процедури, а потім чекати, поки інші пройдуть, на загальний результат в кінці надзвичайно важко. І незрозуміло, ти став не тридцятим у списку, а тридцять першим чи тридцять третім, і навіть ось такі от речі, вони надзвичайно важливі. Це означає, що ці судді, я хотів би вірити в це, вже зовсім по-іншому ставляться до того, що таке незалежність судді, вони не «купили» цю посаду, нікого не просили за неї, а просто прийшли і перемогли. Зараз нас продовжує критикувати громадськість стосовно деяких прізвищ у Верховному Суді Я завжди в таких випадках кажу: «Давайте поговоримо про тих, до кого немає претензій», оскільки там є нові люди – снайпери із зони АТО, колишній міністр екології і адвокат у минулому, відомі правозахисники та надзвичайно багато дуже цікавих людей як не суддів, так і суддів. Вони підтискають одне одного, слідкують одне за одним, ведуть дискусії між собою зовсім іншого правового та світоглядного характеру.

Тобто Ваше відчуття, очевидно, виключно позитивне щодо перспективи на сьогоднішній день?

Я прагматик, я сам пройшов більшу частину психологічних тестів, які ми застосовували, і мені написали висновок психологи – схильний нікому не довіряти, це частина моєї роботи. Так, я зараз говорю як оптиміст, але я розумію, що дуже часто після революції приходить контрреволюція. Ми не робимо зараз революцію, ми робимо зараз еволюцію, і це не просто, це не робиться за один день, потрібно чекати перших результатів і ці результати, які вже є, вони дають підставу для обережного оптимізму.

Дякую Вам за таку відповідь. Ви неодноразово вже сьогодні згадували про психологічні тести, про психологію. Я переглядав періодично співбесіди до Верховного Суду і в одній з комісій, де Ви головували, я пригадую такий епізод, де один з суддів ритмічно відповідав на різні фахові запитання, і тут Ви зненацька та абсолютно несподівано для нього задали питання: «Скажіть, будь ласка, Ви інтриган?» Він не розгубився, але було помітно, що питання було абсолютно неочікуване. В чому суть от такого запитання, і я думаю, що це не одноразовий випадок під час співбесід, і в чому ідея от власне цих психологічних тестів, бо мало хто знає, що кожен кандидат на посаду судді, вже зараз абстрагуємось від Верховного Суду тільки, він їх проходить. Яка ідея і який ефект Ви бачите від цього?

Це дуже важливо, тому що багато спостерігачів зовсім по-іншому сприйняли це, ідея – показати ризики на майбутнє, не показати, який він був хороший чи поганий у минулому, а на майбутнє оцінити ризики. Як він ставиться, давайте зовсім по-простому, до хабарів, до проблем, які виникають в колективі, оскільки судді працюють в палаті, колегії, це Пленум Верховного Суду і там досить багато критеріїв, і після кожного написані ризики, які можуть бути як позитивними, так і негативними. і зокрема що стосується доброчесності. Є високі та низькі прояви, кандидат дивиться на екран комп’ютера, відповідає «так» чи «ні», психолог це читає, певну частину висновків пише комп’ютер автоматично, а потім психолог ще спілкується від 30 до 60 хвилин і вже останні ризики наводить у тексті цих висновків. Я можу сказати, що це надзвичайно корисно для нас було і дуже багато питань у нас є до вченої комісії, яка саме спеціалізується на цих питаннях. От, до прикладу, Козлов Андрій Георгійович, який прийшов до нас з громадськості, він у бронежилеті на майдані Незалежності відбув найгарячіші дні, він любить задавати такого роду питання, не тільки своїм кандидатам, які у нього в доповідях, але й усім інших. І я не думаю, що я задав це питання, яке Ви згадали, саме тому, що я прочитав щось у висновку, мені захотілось його задати. Чому? Бо той кандидат вів активну громадську діяльність в судовій системі, тому для мене було важливо запитати щось несподіване, з метою почути відповідь. Я побачив, що він не розгубився, була надана відповідь, яка мене влаштувала. Він зараз суддя Верховного Суду, до того ж класний суддя.

Бажаємо йому успіхів. Про громадськість, очевидно, питання природньо складне, не побоюсь цього слова, тому що громадянське суспільство, спільнота загалом людей – це категорії не прості самі по собі, і звичайно, що Вам довелося багато зробити важливих спільних справ з громадськістю, в тому числі приклад з Верховним Судом. І мені здається, що попри об`єктивну конструктивну і неконструктивну критику на оцінку більшості спостерігачів ця співпраця була результативною, втім буквально нещодавно ми бачили, не впевнений, чи я можу назвати слово «демарш», але заяву Громадської ради доброчесності про те, що вони виходять з процедури кваліфікаційного оцінювання. Чи можете Ви загалом роз`яснити, що сталось, і чи можемо ми зберігати якийсь оптимізм, в тому плані, що форма взаємодії з громадянським суспільством в цілому, попри те, що Громадська рада доброчесності призупинила свою участь у процесі, все таки буде віднайдена або, може, вона вже існує в інший спосіб?

З Вашого дозволу, я трішки ширше розкажу про історичний аспект. Ще коли наближався розвал Радянського Союзу, я тоді вже активно брав участь у неофіційній громадській діяльності, був у невеликій групі, яка наприкінці 80-х років, вперше це було в Києві, організовувала відкриті публічні дебати про сталінські репресії в Києві, тоді це був Музей Леніна, а зараз Український Дім, у нас людей було так багато, «що на люстрах сиділи».

Це дебати, де ви запрошували різні сторони?

Не тільки різні сторони, але ми й запрошували людей, які постраждали: до нас такі люди приходили, які сиділи при Сталіні 15, 20, 25 років, були такі у нас тоді. Іможу сказати, що після того як я вже створив адвокатську юридичну фірму, так вийшло, що ми реєстрували величезну кількість підприємств, , от я особисто реєстрував, писав статути, брав участь у багатьох громадських об`єднаннях, благодійних фондах, інколи це були партії, це були сотні таких об`єднань і утворень, у тому числі я був серед тих, хто створював Асоціацію правників України – це найвпливовіша організація і вона створена за європейськими зразками, міжнародними зразками і Ви бачите результати цієї асоціації.

Я є членом цієї асоціації, дякую Вам за це.

Вітаю! У мене членський квиток номер 5. Я маю такий досвід, я бачив багато тисяч людей і знаю все про громадянський рух в нашій країні. Можу сказати, що як член ради з питань судової реформи, який голосує і працює над проектами законів, я голосував за те, що з`явилася ідея, яка втілилася в законопроект щодо створення Громадської ради доброчесності, яка має сприяти діяльності комісії.

Продовжуючи цю тему завершеної судової системи, питання щодо Антикорупційного суду, яке теж не сходить зі шпальт газет, чи Ви організаційно готові, я так розумію, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України, якщо відповідне законодавче рішення буде прийнято, має бути долучена до цього процесу, в разі прийняття відповідного законодавчого акту чи Ви готові оці кадри, які і так займаються дуже важливими справами, ще долучити до організації Антикорупційного суду, який очевидно буде під прицілом громадськості вже багатьох країн?

Він не буде, він уже є під прицілом громадськості, а також він під прицілом Міжнародного валютного фонду, а також він під прицілом дипломатів «Групи семи», це предмет геополітичної політики, що мені особисто дуже не подобається, тому що цей проект є надзвичайно політизованим з першого дня, це неправильно. Проте цей суд треба створювати, це передбачено законом, можу сказати, що створення ще одного суду передбачено законом – Вищого Суду з питань інтелектуальної власності. Зверніть увагу, шуму немає, Міжнародний валютний фонд не цікавиться цим, хоча захист прав інтелектуальної власності – це один з найважливіших пунктів юридичних проблем світу взагалі, існування бізнесу, і багато на цьому зав`язано. А тепер порівнюємо, ми вивчили суди антикорупційні в світі, де вони створені, і суди патентні або суди з захистом інтелектуальної власності. Всі приклади створення діяльності патентних судів – це успішні проекти майже у всіх країнах світу, всі випадки створення і діяльності антикорупційних судів, а таких країн 20 всього, – це неуспішні проекти. Я не веду до того, що якщо неуспішний проект, давайте не створювати Антикорупційний суд, абсолютно ні. Я кажу подивитись, які помилки там були зроблені і що треба зробити, щоб наш був першим успішним проектом. Створити його, щоб він теж був невдалий – це неправильно. Далі, не є аксіомою, що створення Антикорупційного суду призводить до зменшення рівня корупції в Україні. В Європі, здається, є три країни, в яких існують ці суди, – це Словаччина, Болгарія, третю країну, на жаль, не пригадаю. Словаччина після створення Антикорупційного суду стала набагато гіршою, ми знаємо, що вбито журналіста, а там не просто вбито його, а задіяна італійська мафія, яка працювала разом з державними службовцями і вони отримували свою користь від афер в сільському господарстві, отримання дотацій з Євросоюзу і так далі. Я не кажу, що наявність Антикорупційного суду призводить до погіршення, зовсім ні, але це лише один з елементів боротьби з корупцією, таких речей має бути набагато більше та має функціонувати ціла система. У нас уже є Національне антикорупційне бюро, яке бореться з дійсними проявами корупції. Національне агентство з питань запобігання корупції, завданням якого є запобігати проявам корупції. У нас є електронне декларування, тому «хабар» взяти ще можна, але витратити ці гроші вже складно, наприклад, коли купуєш автомобіль, його потрібно негайно задекларувати.

Наскільки я знаю, у вас навіть є підписані відповідні угоди з НАЗК, так?

Так, з НАБУ і з НАЗК. Ми взагалі перша державна установа, хто після створення НАБУ підписали меморандум з НАБУ, до нас завітав тоді директор НАБУ Ситніков Артем Сергійович і ми дуже скоро почали отримувати серйозні аналітичні матеріали по суддях, які у нас проходили наші процедури. Вся система, в тому числі боротьба на побутовому рівні, що ж ми говоримо весь час про державний рівень: діячів і службовців, давайте говорити про хабарі, які ми даємо лікарям, хабарі, які отримують вчителі, викладачі університетів, цього всього є дуже багато, ми бачимо ці арешти, ці відсторонення. Дуже часто треба не брати хабаря, а не давати його. Давайте «зціпимо зуби» і не будемо давати хабарів, це дуже просто.

На цю тему якраз, це, мені здається, одне з таких філософських питань. Ви сказали в нашій розмові про свою особливість, яку помітили психологи, що Ви не зовсім довіряєте, і це прагматична життєва позиція, але очевидно, що цей підхід, він не застосовний до ситуації, коли ми говоримо про довіру до судової влади, яка може бути владою тільки за умови, що є довіра зі сторони суспільства. Довіра, в той же час, неможлива без авторитету судової влади, і всі розуміють прекрасно, що є частина учасників судових процесів, в тому числі і пересічні люди, які через наявну недовіру, об`єктивно чи суб`єктивно сформовану до судової влади, продовжують нести хабарі, навіть якщо вони переконані в тому, що їхня позиція правильна по суті, вони несуть хабар, щоб суд не виніс несправедливе рішення, за те, щоб виніс законне рішення. Мені здається, що масовість цього явища, можливо, перебільшує найсміливіші припущення. І очевидно, в першу чергу йдеться про довіру до судів першої інстанції, які є найближче до громадян, яких бачать щоденно сусіди десь на вулицях маленьких містечок, бачать їхню доброчесність, етичні стандарти поведінки і все решту. Що, на Вашу думку, потрібно в короткостроковій перспективі, можливо, і так на довгострокову перспективу зробити уже після кваліфікаційного оцінювання, уже після того, як суддя призначений, окрім каральних заходів, щоб оцей рівень довіри до суду і до судді від пересічного громадянина, який щирий у своєму прагненні, який би хотів довіряти, зростав? Як досягти цього ефекту, на Вашу думку?

Я годин шість міг би розказувати про це. Можу сказати, що для мене є судова система, є судоустрій, є органи в системі судоустрою – Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Державна судова адміністрація, Рада суддів і є суди та судді. Не за один день виникла ситуація, коли суддям перестали довіряти в країні, і от одним з наслідків Революції Гідності і однією із причин, чому вона відбулася, є недовіра до суддів і судів. Недарма ж виникла ідея – усіх суддів звільнити за один день. Можу сказати, що існує ще ширша проблема – недовіра взагалі до органів влади, до Верховної Ради України, уряду і так далі, та, з іншої сторони, довіра до волонтерів, громадських організацій, церкви, це і нормально, і ненормально. Якщо говорити вже безпосередньо щодо довіри суддям, є результати опитування, які показують, що 12% людей довіряють суддям. Я одразу, як професіонал, задаю питання: «З цих 12% кого опитували?» Якщо тих, хто знає про роботу суду і суддів з телебачення…, а якщо це юристи, які ходять в суди, то я вам скажу інші результати опитування, національні, які були проведені Агентством з міжнародного розвитку США у минулому році, от недавно я дізнався ці результати – 38%. До нового Верховного Суду, він ще не почав працювати, теж один з аналітичних центрів провів опитування, – 40%. А зараз я Вам скажу такий дивовижний факт, я дивився результати опитування стосовно довіри до Верховного суду США, ми розуміємо, що це поважна інституція. В 2011 році я дивився, оскільки більш пізні не знайшов, – 40% довіри громадян США. До нашого Верховного Суду і Верховного суду США –– однакова довіра, але телебаченню, а більшість людей все таки орієнтується на телебачення, цікаво показувати негатив, бо це привертає увагу.

Наша програма – це виключення.

Так, ви є виключенням. От вчора навіть затримали суддю з Київських районних судів, а можливий посередник – це колишній суддя цього самого суду, це ще має встановити суд. Я можу сказати, що дуже багато посередників є серед адвокатів, то чому ж ми не говоримо з адвокатурою? Я, як адвокат, буду це питання дуже активно обговорювати. Якщо п`ять суддів хабарників затримують, то мінімум в трьох, чотирьох випадках адвокат є посередником. А ще є ситуації, коли адвокатом стає колишній суддя, якого звільнили за порушення присяги. Колеги, кого ж ми приймаємо тод?, Там порушення присяги, а ми його запрошуємо, кажемо, нехай він працює адвокатом. Така ж ситуація з прокуратурою може бути часто. Я можу сказати, що за моїми спостереженнями, найбільш активно йде боротьба з корупцією, якщо взяти взагалі юридичну професію, от суд, прокуратура, адвокатура… і першими почали це робити судді. Давайте візьмемо найпростіший приклад, у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України раніше головою комісії і взагалі на адміністративних посадах були тільки судді. Зараз головою комісії не є суддя, а адвокат і викладач університету. Наприклад, коли мене обирали, то крім мене були тільки судді в складі комісії, потім уже прийшли інші адвокати і науковці. Перші два тижні були черги з депутатів і інших суддів, з віскі і пропозицією зустрітись десь і так далі.

У Вас тут такий цікавий надпис перед дверима: «Прохання з сувенірами та іншими подарунками, які не сприятимуть офіційній розмові, не заходити».

Так і є, ця табличка з`явилась саме тому. Низка заходів у комісії якраз призвела до того, що за результатами конкурсу у Верховний Суд нас продовжують критикувати представники громадськості, вони навіть говорять, що, можливо, є політичний вплив, але жодного випадку чи жодної чутки, що будь-хто з кандидатів пройшов в результаті корупційного діяння, немає. Я більше навіть скажу, що ще важливіше, жодного випадку запропонувати хабар не було. Потім, у новому доборі, на посаду майбутніх суддів був один випадок, і то це була адвокат – дама, яка вела розмову у мене в кабінеті з цього приводу, який я сприйняв як можливу пропозицію хабаря. Тоді я звернувся до НАБУ і воно відкрило кримінальне провадження, але це був лише один випадок і в іншій процедурі, яка не стосується Верховного Суду. Я не кажу, що всі судді припинили брати хабарі, але є ще одна дуже цікава тенденція, ще два роки тому судді не хотіли проходити кваліфікаційне оцінювання і навіть тікали із системи, за чотири місяці 2016 року звільнилося за власним бажанням 1600 суддів, це практично третина усіх суддів. Багато з них звільнилося саме тому, що не хотіли відповідати на наші дуже незручні питання: звідки дорогі автомобілі, будинки, земельні ділянки, десятки поїздок за кордон і так далі. Зараз судді вимагають від нас проведення кваліфікаційного оцінювання, тому що піднімається суддівська винагорода, вони кажуть: «Нехай за нами слідкує НАБУ, будь ласка, дивіться, ми готові заповнювати електронні декларації, нехай читають про наші статки». Ця зміна є рішуча та системна, і такі речі будуть продовжуватися.

Дуже цікаво. Сергію Юрійовичу, ми вже практично завершуємо, буквально три короткі запитання. Ми сьогодні говорили про дуже складні теми і кожному питанню можна присвятити декілька годин детальної розмови. Так виглядає, що Ваша робота дуже відповідальна, важлива, але в той же час і важка, багато стресів та відповідальності. Чи не сумуєте Ви за адвокатською і викладацькою роботою, бо я розумію, що Ви змушені були, очевидно, скоротити кількість годин, які присвячуєте університету.

Щодо університету, я завжди читав декілька предметів у навчальний рік, а зараз це один предмет в семестр і лекції розпочинаються о 8.00 ранку.

Є ностальгія за тими часами?

Ностальгія, звичайно, є, оскільки я звик набагато активніше працювати зі студентами, 6 років я був членом Вченої ради університету. До речі, єдиний не завідувач кафедри і єдиний не декан. Також я входив багато разів у громадські ради при державних органах, наприклад, за часів Міністра оборони Гриценка Анатолія Степановича я був його радником з серйозним результатом і, звичайно, ностальгія присутня. Якщо говорити про мою адвокатську діяльність, то я не можу сказати, що я був судовим адвокатом, у мене була спеціалізація – конкуренційне та монопольне право і право міжнародної торгівлі, це так звані антидемпінгові розслідування, спеціальні розслідування, тобто там багато і права, економіки і навіть статистики. Я думаю, що, можливо, я єдиний адвокат в країні, який поєднував ці дві спеціалізації, оскільки це не так часто зустрічається у світі взагалі. Тут я можу з сумом зазначити, що я деградую як адвокат. Коли я повернуся в адвокатську діяльність, потрібно буде не менше року на деякі речі, щоб відновити мій фах. Я вже знаю, чим я буду займатись після цього, не обов`язково ходити у суди. Одним з моїх серйозних досягнень є те, що я не звертаюся до суддів з проханнями вирішити якусь справу, навіть якщо вона стосується комісії, це означає, що я і мої колеги не бажають впливати на суддів, користуючись нашими повноваженнями зараз. Я хотів би повернутися раніше, ніж закінчиться мій офіційний термін перебування тут.

Це цікаво. Окрім тієї таблички, що я зустрів на дверях, я коли зайшов у приміщення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, якась була непритаманна державним установам атмосфера, і потім я звернув увагу, що всі стіни заповнені чудовими, справжніми картинами і всі поверхи створюють ауру не стільки органу державної влади, скільки такої дружньої компанії людей-однодумців. Що це за картини і, можливо, людей буде цікавити питання: чи не дорого це для державної інституції та їхня історія?

Історія дуже проста, коли ми сюди зайшли, я побачив на стіні спеціальні лампи, які мають освітлювати картини, і здивувався, що їх там немає. В той час, коли я працював адвокатом та викладачем університету, організовував багато виставок українських художників навіть у себе в Інституті міжнародних відносин. Я вирішив продовжити це вже тут, оскільки тут блискучі приміщення, красиві холи – і ми кожного місяця змінюємо картини та робимо нову виставку. Всі виставки, я підкреслюю, це некомерційна діяльність. Часто питали люди, чи продаємо ми картини, проте ніколи ми цього не робимо. У нас виставлялись роботи десятків українських художників, ми є, можливо, найактивнішою державною установою, якщо не брати до уваги Міністерство культури України, яке організовує такі виставки. Наступна виставка у нас буде Марії Примаченко – відома постать українського живопису – і нам пообіцяв один з фондів 54 роботи, це фактично музейного рівня виставка буде, тому запрошую Вас.

Дякую, в таких умовах надзвичайно приємно працювати і долучатися до формування нової філософії правосуддя. Останнє запитання: яким бачить суд і взагалі судову систему України Сергій Юрійович Козьяков через 10 років?

Я сказав, що я не судовий адвокат, я частіше був у європейських судах, в українських, я бачив як це виглядає там, тому через десять років я би хотів, щоб судова система була така, як у Бельгії, наприклад. Приміщення обладнані відповідно, і у нас є вже такі суди. Недавно був на відкритті одного з районних судів міста Запоріжжя, можу сказати, що європейські суди можуть позаздрити. А от якість судової роботи… в суді не тільки важливе рішення суду, але й те, як Вас зустрінуть, чи будуть з Вами розмовляти не ввічливо, чи будемо ми чекати в коридорі, чи є куди присісти, чи є чистим туалет, чи є належні умови для людей з вадами – і ці всі речі і є цим тонким налаштуванням. Коли ми побачимо найсильнішу роботу Верховного Суду, рішення якого, відповідно до нових процесуальних кодексів, будуть впливати на всю судову систему, і ми приходимо в першу інстанцію, і будемо знати, як приблизно вже завершиться наша справа в Апеляційному Верховному Суді, це теж надзвичайно важливо. Я думаю, що це буде видно не через 10 років, а дещо раніше, недовго чекати, оскільки за останні два роки відбулося змін більше, ніж за минулі 20 років.

Дякуємо Вам за це і дякуємо Вам за цю програму, Сергію Юрійовичу.